Перейти до вмісту

У моєму ідеальному уявленні, до якого я намагаються прямувати, кожна людина в Україні володіє щонайменше трьома мовами вільно і ще кілька знає базово, десь на рівні В1.

Вільно володіти мовою –  легко читати, писати, розмовляти та сприймати на слух. Однією з них обов’язково має бути українська. Іншими можуть бути англійська та російська, а можуть польська та китайська або англійська й іврит – що більше до вподоби. Було б круто купувати книжки будь-якими мовами в будь-якій книгарні.

Але зараз не всі вільно володіють українською. З цим потрібно щось робити. Дорослій людині, яка вчила українську в школі, на мій погляд та досвід, достатньо прочитати 3-5 книжок українською, дивитися фільми та серіали українською, іноді розмовляти українською будь-де і обов’язково – на заході України. Звісно, до цього потрібно додати деяку частку особистого бажання.

З дитиною, яка зростає в російськомовному середовищі, дещо складніше і одночасно легше, бо в силах батьків створити сприятливі умови. Чим раніше дитина почне чути українську мову (чи англійську, чи китайську, чи будь-яку іншу, але зараз зосередимося на українській), тим легше їй буде адаптуватись. Якщо у вас є бабуся або друг, який постійно розмовляє українською – хай спілкується з дитиною виключно українською. Якщо це буде завжди приємне для дитини спілкування, йому буде подобатися й мова.

Якщо живої україномовної людини поруч немає чи є дуже обмежено, доведеться щось робити батькам. Перше, що можна зробити – додати фон. Нехай всі мультфільми для дитини та дорослі фільми будуть українською (наші переклади часто кращі російських 🙂 ). Називайте звичайні побутові речі і все інше, що оточує дитину, українським назвами. Не треба хвилюватися, що дитина буде плутати мови. Досвід людей, які вирощують білингв в інших країнах, каже, що діти досить швидко навчаються розрізняти мови і розмовляти одною чи іншою. Звісно, якщо чують мови, а не суржик.

Якщо ви не дуже розмовляєте, а дитина маленька – читайте книжки українською вголос. Зараз дійсно дуже багато гарних книжок українською, і перекладених, і написаних українськими авторами.
Пояснюйте незнайомі слова, звертайте увагу на цікаві вислови, особливо на не схожі на російські. Повторюйте разом з дитиною вголос кілька разів нові слова, так краще запам’ятовується і тренується вимова. Звісно, книжки мають бути цікаві і зрозумілі, не більше 5 нових слів на розворот звичайної книжки-картинки.
Досить часто я чую чи читаю розповіді про те, що спочатку дитина слухала книжки українською, а потім перестала. Думаю, причина цього полягає в тим, що спочатку малеча взагалі не дуже розуміє книжки, а потім виявляється, що є книжки зрозумілі і не дуже. Тому й треба роз’яснювати незнайомі слова. Я домовлялась зі своїми дітьми, що буду читати кілька речень українською, потім перекладати. Книжки з картинками, які подобаються дитині, читаються краще 🙂 Гарно йдуть казки чи віршовані твори з повторами (головне – повтори, а не віршованість) і перечитування, до якого діти взагалі схильні. Це дає можливість краще запам’ятати і більше уваги звертати на сюжет, а не на дивні незнайомі слова.

Коли дитина вже в тому віці, коли якусь кількість української вивчила в школі, книжки може читати, але не хоче, книжки треба обирати дуже прискіпливо. Вони мають бути настільки цікавими, щоб було варто робити щось незручне. Дуже важливо, щоб книжки були особливі і привабливі, а не тим, що задано в школі (все одно ж треба читати! (с)багато батьків), чи тим, що подобалося батькам у дитинстві (це не гарантує, що сучасній дитині буде цікаво). Можливо, саме зараз потрібні веселі книжки з картинками для молодших чи комікси (якщо супергерої важливі дитині, можна дозволити читати про них, але виключно українською. Супергерої в моєму домі розмовляють лише українською! 🙂 ).
Можна читати вголос, можна читати вголос по черзі чи по ролях з інтонацією та реготати.
Нових слів має бути не більше 5 на два-три розвороти (а дитина – вміти користуватися словником, перекладачем чи широкою ерудицією дорослих навкруги). Те саме стосується діалектних слів. Якщо в книзі є картатий, філіжанка і зупа – це не погана книжка, написана ґварою, а треба дивитися на кількість незнайомих слів. Чи якось поїсти зупу з картатої філіжанки у Львові 🙂

Теперь можна поміркувати про те, навіщо взагалі дитині знати українську. Я не буду писати про політичні причини (хоч впевнена, що українську мають знати всі в державі просто тому що), я напишу про практичні сторони.
Уявіть собі свою дитину дорослою, успішною, з цікавою справою життя. Мабуть в неї є освіта. Можливо – вища, скоріш за все – найкраща можлива, яка допомогла досягти всього омріяного.
В Україні найкращі виші викладають українською. Для гарної освіти за кордоном потрібна англійська і мова закордонної країни. Ваша уявна доросла успішна дитина дійсно навчалась у Белгороді, Ростові чи Москві?
Якусь кількість української дитина все одно буде вчити у школі, чути навкруги, якось висловлювати думки. Можна залишити як є само собою, а можна почати користуватися мовою до школи та мати більший словниковий запас (і краще вчитися в школі), краще розрізняти мови і не паскудити настрій батькам, розмовляючи та пишучи дивним незрозумілим суржиком.
Чим більше мов знає людина, тим легше вчити вчити наступну – наприклад, англійську. Знання двох мов слов’янської родини дозволяє краще розуміти інші подібні мови, що може стати у нагоді в Чехії, Польщі чи Хорватії.
А ще знання української мови дає змогу хвалитися більшою кількістю мов й писати у резюме довший список навичок.

Що ви про це гадаєте?