Перше, що батькам потрібно робити, щоб дитина читала, – усвідомити, що дитина має право не читати. Як право на життя чи право дратувати своїх батьків.
Здоровий, гарно соціалізований підліток у більшості випадків природно обере спілкування з друзями, а не книжку. Обернене не завжди вказує на проблеми, але може.
Друге – читання має бути приємним та звичайним проведенням часу у родині. Якщо ніхто не читає книжок собі та дитині, не обговорює книжки – звідки можна дізнатися, що від читання можна отримувати задоволення? Ще більше не зрозуміло, навіщо читати книжки, якщо не отримуєш від цього задоволення.
Щоб навчити отримувати задоволення від читання, потрібно змалечку читати дитині цікаві книжки. І продовжувати читати вголос навіть тоді, коли дитина вже може читати самостійно (вперше я прочитала цю рекомендацію у Даніеля Пеннака в книзі “Як роман” і вирішила, що він має рацію). Дуже корисно давати побачити, що батьки читають книжки. Можна виділити собі годину читання, коли мама чи тато відпочивають і їх не можна відволікати.
Як підібрати цікаві книжки? Якщо ви спілкуєтеся з дитиною, пропонуйте книжки на цікаві для неї теми; книжки, схожі на ті, які сподобалися; книжки зі схожими життєвими ситуаціями; книжки з абсолютно не схожими ситуаціями; книжки, які ви самі хочете прочитати (і обов’язково прочитайте, щоб потім обговорити, що сподобалося).
Якщо ви не спілкуєтеся з дитиною або не знаєте, що її цікавить – саме час почати спілкуватися.
Ще можна питати дітей близького віку про те, які книжки їм сподобалися, читати підборки новинок та старинок чи запитати нас 🙂
Можна відверто рекламувати книжку, яка вам сподобалася, чи прочитати вголос початок. Але пам’ятайте, що дитина має право відмовитися від вашої книжки дитинства, хоч як це важливо для вас.
В жодному разі не можна розповідати, що та книжка, яка вразила дитину, погана. Запитайте, що сподобалося – можливо, ви зможете порадити щось схоже та краще на ваш погляд – але не критикуєте розумові здібності своєї дитини. Дитина має право читати те, про що потім буде соромно зізнаватися. Я читала Гаґарда, Головачьова і Мариніну, і мені соромно.
Ще книжка має бути зрозумілою. Буквально – відкрити на будь-якій сторінці і рахувати незрозумілі слова. Коли дійшло до п’яти – подумати. Коли людина будь-якого віку бачить (чи чує) п’яте незрозуміле слово, вона починає втрачати розуміння всього тексту. Тому, по-перше, незрозумілі слова треба пояснювати, по-друге – їх не має бути забагато, бо читання книжки перетвориться на читання словника.
Краще взяти іншу.
Доречі, це велика проблема книжок класичної шкільної програми. “Бразды пушистые взрывая, летит кибитка удалая…”
Зараз нам, дорослим, читати легко і складно уявити, що комусь це не так просто. Але для того, хто тільки навчається, це дійсно складно. Треба пам’ятати всі букви. Треба якось особливо їх скласти в слово. Потім слово треба вимовити так, щоб впізнати. І швидко перейти до наступного, не забуваючи попереднє. Це дійсно складно. Можете спробувати навчитись читати якоюсь новою для вас мовою, наприклад, польською, вголос та за правилами. Якщо поруч буде стояти хтось, хто постійно каже “Не так, не правильно, давай скоріше, ти вже п’ять хвилин читаєш одне слово przepraszają!”, ви зможете згадати всі радощі першого читання.
Мої спостереження показують, що спочатку дитина читає окремі слова (але має проблеми з реченням), потім може прочитати та зрозуміти окремі речення (але не кілька речень разом), потім короткі тексти, а вже згодом книжку з главами. І це все буде читання не для задоволення, а важка робота.
В різних дітей навчитися читати так добре, щоб читати для задоволення, займає різний час. Вони мають на це право.
Під час навчання дуже легко зламати радість читання, тому треба бути дуже обережним, співчутливим і продовжувати читати вголос цікаві книжки.
Є ще один вид складного читання – психологічно складні книжки. Дитяча складна книжка обов’язково має якось виводити з того важкого стану, в який завела. Гарні приклади – “Мій дідусь був черешнею”, “Моя бабуся просить їй вибачити” чи книжки Ульфа Старка. І – обов’язково – дитина має бути до цього готовою. Не варто читати книжки про песиків, навіть веселі, якщо донька ще не пережила горе втрати свого улюбленця. Дитина має право кинути складну книжку й/або попросити допомоги пережити наслідки.
Дуже обережно треба підходити до класичної літератури, бо вона написана для дорослих людей в інший час з іншою мораллю.
Не треба плутати форму зі змістом. Комікс – форма, досить легка (на перший погляд) для розуміння, а не показник поганої літератури. Книжка-картинка – книжка з великою кількістю малюнків, пов’язаних зі змістом, а не книжка для малят. Є комікси, що розглядають складні питання, є комікси, які розважають і нічого більше, є комікси, що не варті паперу, на якому надруковані – так само, як і великі текстові романи. Є книжки-картинки, намальовані ілюстраторами, які знають, розуміють і люблять сучасне мистецтво. Є книжки-картинки для дорослих, є для малюків. Я знаю багато батьків, яким не подобаються книжки Еріка Карла, і, здається, жодного дітлаха молодше 5 років – вони можуть просто не зацікавитися, але не розповідають мені, що діти не розуміють такі малюнки 🙂
Звісно не варто судити про книжку за обкладинкою. Досі є книжки з обкладинками, які не мають відношення до змісту або краще б не мали, бо перевертають його так, як не треба.
Дивіться на зміст, обговорюйте зміст замість того, щоб критикувати або взагалі забороняти форму.
Книжки можуть бути у формі аудіо запису. У цієї форми також є плюси та мінуси, любителі та ті, хто не може сприймати чужий голос у себе в голові. Але це все одно книжки.
Підсумовуючи:
0. Діти мають право не любити читати.
1. Книжки мають бути цікавими саме цій дитині.
2. Книжки мають бути зрозумілими. 5 незрозумілих слів на розворот забагато.
3. Книжка та читання мають асоціюватись з приємно проведеним часом.
4. Читайте дитині вголос!
5. Форма книжки може бути будь-якою. Скажіть “так” коміксам, енциклопедіям чи аудіокнижкам, якщо вони подобаються дитині.
6. Читати – важка робота, коли навчаєшься чи стикається з чимось неприємним. Допомагайте та не лякайтеся відкатів на простіші книжки чи перечитування.
7. Перед очами має бути живий приклад читача.
PS Скільки книжок ви прочитали у цьому році? А скільки фільмів чи серій серіалу подивилися? Скільки кілометрів стрічки соцмереж прочитали?
Якщо книжок менше – чому ви вимагаєте від дитини іншого?