Про (спів)життя людей і лисиць

Зустріч з Іншим завжди сповнена несподіванок: хтозна, чи вдастся знайти спільну мову. Іншими для нас зазвичай видаються незнайомці, що приходять в наше життя. Іноді це люди, іноді – тварини, і то не свійські. Часом нам складно упізнати навіть самих себе чи визнати в собі частину, на яку зовсім не хочеться дивитися.

Повість Сари Пенніпакер “Пакс” – прекрасна нагода повправлятися у знайомстві із собою та іншими. Дванадцятирічний Пітер та лис Паксом живуть разом . Власне, сама книга має назву імені тварини, що є уособленням хитрості та підступності.

В епіграфі авторка пише: “лисиці спілкуються за допомогою складної системи звуків, рухів, запахів,  також виразів морди”. За роки, проведені разом, Пітер і Пакс змогли створити спільну мову, зрозумілу лише їм двом. Але на самому початку повісті хлопець і лис розлучаються. Читач у розпачі: як Пітер міг кинути Пакса, а лис – не запідозрити, що подорож у ліс – кінець старому життю?

Однак після розлуки Пітера і Пакса розповідь триває, більше того, вона набуває нових обертів. Ось з’являється власна лінія Пакса, спочатку зболена і гірка, потім – сильна і витривала. Пітер зустрічається із привидами минулого, що є, виявляється, і в дванадцятирічного хлопця. В історії з’являються  жіночі персонажі. Відлюдькувата Вола, що, здається, залишила на війні не лише ногу, а й віру в людей. І Сердита, молода лисиця, котра мандрує лісами, рятуючись від війни. Історії Пітера, Воли, Пакса і Сердитої, переплітаються, утворюючи щось цілком нове і несподіване, здається, навіть для самої авторки повісті. Зрештою, фінал книги водночас відкритий і тривожний. Але саме тут читачеві, нарешті, вдається зрозуміти, що ж означає ім’я Пакс.

(с) Ольга Руденко

Придбати книжку можна за посиланням.

Що ви про це гадаєте?

%d блогерам подобається це: