За останні кілька років вийшла низка схожих за спрямуванням і форматом книг: «Це зробила вона», «Це теж зробила вона» (видавництво «Видавництво», 2018), «Сила дівчат: маленькі історії великих вчинків», «Казки на ніч для дівчат-бунтарок» і «Казки на ніч для дівчат-бунтарок-2» (#книголав, 2018). Вони переважно зорієнтовані на дітей віком від 9 до 12 років і створені за схожою схемою: стислий, викладений у вільній і невимушеній формі матеріал про видатну жінку супроводжується оригінальною ілюстрацією.
Хтось може спитати: навіщо потрібні такі видання, коли проблема нерівності статей уже давно подолана?
Ну добре, а як щодо того, що сьогодні – Міжнародний день жінок та дівчат у науці? П’ять років тому з ініціативи ЮНЕСКО ним стало 11 лютого. Як зазначено в офіційному обґрунтуванні, метою запровадження такого свята були досягнення повного й рівного доступу жінок та дівчат до науки, забезпечення гендерної рівності й розширення прав і можливостей жінок і дівчат.
Якщо ви щойно вперше почули про День, у вас, імовірно, знову можуть виникнути два взаємовиключні питання:
- Серйозно? Така ініціатива – лише 2015 року?
- Ой, та хто їм заважає займатися наукою, нащо ціле свято вигадувати?
І, як на мене, реакція залежить не лише від того, під яким кутом зору конкретна людина розглядає проблему гендерної рівності, а й від того, наскільки кому особисто пощастило. Хтось обрав легший шлях – той, що не потребує спротиву, більш «традиційний» для жінки. Хтось на непростій путі мав більше підтримки оточення – батьків, рідних, друзів, учителів.
А комусь доводилося долати нерозуміння, зверхність і зневагу й працювати вдвічі більше, ніж чоловіки, аби довести свою фахову значущість – як багатьом науковицям в історії людства.
Котрісь із них змушені боротися й досі.
Сьогодні теж можна наштовхнутися на зневажливі коментарі на кшталт «Справа жінки – дітей народжувати» або ж «Навіщо заохочувати дівчат до математики, їм це не потрібно, вони до цього не схильні». А мені здається, треба помовчати й подивитися, до чого схильні дівчата, якщо з дитинства не втокмачувати їм «як треба». Безперечно, далеко не кожна дівчина хоче стати науковицею або полетіти в космос. Але – уявіть собі! – далеко й не всі хлопці цього прагнуть. Проте їхні прагнення суспільство підтримує охочіше.
Саме для цього й потрібен День жінок та дівчат у науці – заохочувати й підтримувати. Робити науковиць видимими для громадськості. Надихати їхнім прикладом дівчат, які жадають знань, відкриттів, інтелектуальної діяльності.
І саме для цього потрібні видання, з яким ми почали розмову – надихати й подавати позитивний приклад того, як наполеглива праця й талант у випадку кожної конкретної жінки дають унікальні результати. Особливо цікаво ця ідея реалізована в книзі «Це зробила вона», де всі тексти й ілюстрації створені різними авторами й авторками (їхній список, до рнчі, заслуговує на окрему увагу) – тож кожна героїня постає цілком самобутньою, не схожою на інших.
Добірка постатей розмаїта: від княгинь і князівн Київської Русі до наших сучасниць, молодших від незалежної України; від письменниць, акторок і художниць до спортсменок, військових і науковиць. Власне, останні представлені багатьма славетними іменами й презентують різні галузі: природничі й точні науки, соціально-гуманітарні й інженерні спеціальності. Перша науковиця, з якою познайомляться юні читаки й читачі, – лікарка ХІІ століття Євпраксія Мстиславівна, ймовірна авторка трактату «Мазі», остання – математикиня Марія В’язовська, що розв’язала задачу про пакування куль у восьмивимірному просторі й отримала за це кілька престижних наукових премій. А між цими іменами – етнографиня, історикині, біологині, фізикиня, програмістка, астронавтка й авіаконструкторка, кожна з яких зробила вагомий внесок у свою галузь. Як літературознавиці, мені було надзвичайно приємно читати текст про Соломію Павличко – культову фігуру в нашій галузі, людину, що справді зробила студії української літератури модною й сучасною справою, задала високий рівень, якого чимало її колег прагнуть досягти й нині.
А ще в «Це зробила вона» викликає симпатію послідовне використання фемінітивів. Якщо ви ще не звикли до них, спробую повернутися до аргументу, який уже наводила вище і який колись здався переконливим мені самій: фемінітиви роблять жінок у професії видимими. Для наших вух цілком нормально звучить «вчителька», «доярка», «медсестра» – але ж слова «астронавтка» й «програмістка» утворені за тим самим принципом! Різниця лише в тому, що до перших трьох професій жінки здобули доступ раніше, отже, і слова встигли «прижитися». Спробуйте подумати фемінітиви в такому ракурсі: слово «науковиця» має той самий суфікс, що «цариця».
І не забувайте говорити собі, своїм донькам, сестрам і посестрам: «Ти все можеш. У тебе все вийде. Роби, як дівчисько!»
Бо дівчата можуть усе.
(с) Ірина Пасько