Як щодо того, аби спитати кота?

Загальновідомо, що котики правлять світом. Та чи задумувались ви, хто саме створив та вперше поширив цю інформацію? Звісно, люди. Але без натхненництва котів тут не обійшлося.

А чи питали ви коли-небудь свого кота чи кішку про… та про що-завгодно? Певно, коти б не стали з вами розмовляти. Але все ж є люди, яким якось вдається осгянути таємну котячу душу. Такі люди ще й книжки про це пишуть.

Ми прочитали для вас аж два котячих щоденника. І готові поділитись враженнями.

Ільзебіль, головна героїня книжки Ханни Йохансен “Я тут просто кішка”. особа поважна і розсудлива. Вона живе в родині із трьома дітьми і вже давно опанувала всі тонкощі співіснування. Ільзебіль вже не намагається спалити ялинку, слушно зауваживши, що так можна позбутися не лише ненависного Різдва, але й даху над головою.

Муркотлива розумниця зауважує, що люди – загалом дуже дивні створіння. Приміром, вони геть не вміють потягуватись, а вмиваються та миються взагалі із небезпекою для життя. Також, на думку Ільзебіль, її велика родина позбавляє себе головного – можливості посидіти в тиші і помовчати. Для котів таке дозвілля – чи не найголовніше. Натомість, люди Ільзебіль часто збираються за родинним столом, розмовляють, деколи навіть співають, та ще й святкують Різдво.

Тяжким випробуванням для Ільзебіль виявляється поява в її домі собаки. Кішка геть не розуміє, навіщо родина взяла собі ще одну надто голосну істоту. Але врешті починає опікуватися псом, ніби власним дитинчам. “Любов має бути – каже Ільзебіль. – Якщо хочеш жити в родині, варто навчитись пробачати маленькі слабкості”.

Геть іншої думки щодо людських звичок дотримується Арістотель із книги Аннет Герцог “Хто ж питатиме кота?”. Кіт теж живе у великій родині із трьома дітьми. Понад те, оскільки назвали його на честь давньогрецького філософа, Арі не лізе за словом до кишені, досхочу вправляючись ув оцінці способу життя своєї родини. Арістотелеві, як і Ільзебіль, доводиться зіткнутися із бажанням родини взяти ще й собаку. Наш смугастий герой вирішує не терпіти такого приниження і тікає з дому. Попереду його чекають безхатні блукання, спроба пограбування супермаркету, бійка зі злодіямиі навіть героїчна оборона власного дому! Звісно, й ця котоісторія закінчується добре.

Навіщо ж нам читати про котів, цих гордовитих істот з неясними намірами? Ільзебіль та Арістотель розказують про своє життя без огляду на те, що хотіли б почути їх люди. Котики люблять свої родини, однак не втомлюються наголошувати на власній інакшості. Завдяки таким чесним історіям, і через такі от чесні історії, на наш погляд, значно простіше говорити з дітьми про стосунки – дружні, родинні, сусідські, та й взагалі, різні. А говорячи з дітьми, ми, дорослі, щоразу знаходимо нові сенси у давно відомих речах.

(с) Ольга Руденко

Що ви про це гадаєте?

%d блогерам подобається це: