Українською про все

21 лютого – День рідної мови.

І в цей день ми будемо говорити про переклади. Ось такий у нас дух спротиву, і зараз розповім – чому.

Справа в тім, що, за моїми спостереженнями, багатьом українцям складно роз’єднати у свідомості концепцію мови – і всі оці віночки, гопаки, а також вірші й пісні про калинову, якими ми нібито маніфестуємо свою українськомовність. А шароварна примітивізація стає родючим ґрунтом, з якого проростають сумнівні, м’яко кажучи, ідеї – на кшталт нещодавно озвученої каналом «1+1». Ви знаєте, про що я: буцімто українська чудово підходить для комедій і ніяк – для мелодрам.

Десь у труні активно перевертається Квітка-Основ’яненко, який почав писати «Марусю», аби довести, що українською можна створити щось «і ніжне, і розумне». Так обертається, що, аби від нього живити генератор, вистачило б електроенергії усім «плюсам» на щонайменше один мелодраматичний ефір.

Але нехай, зараз не про нього. Ми про мову.

Думаю, нормальних людей не треба в цьому переконувати, але про всяк випадок скажу: українська мова надзвичайно пластична й підходить для всього. Це мова науки, публічних виступів, журналістики, діловодства, релігії, художньої літератури – і не лише гумористичної. Це мова ревнощів, пристрастей, дружби й кохання. Вона може бути різкою й ласкавою, витонченою й згрубілою, як і будь-яка мова.  

І чужі слова, перекладені українською, звучать так само багато й переконливо, якщо за справу береться хороший перекладач.

А тепер про головне: власне, про книжечки. З нагоди Дня рідної мови хочу прорекламувати чудові переклади книг для дітей та підлітків з норвезької та швецької, зроблені в різний час Наталею Іліщук («Ларс. LOL»), Наталею Іваничук («Хто проти суперкрутих») і Галиною Кирпою («Диваки і зануди», «Вафельне серце»).

Це історії про скандинавських дітей і підлітків, чиї проблеми, як на мене, будуть цілком близькі й зрозумілі українським читачам. Герої й героїні сучасних підліткових творів («Ларс» і «Суперкруті») борються із несправедливим ставленням до себе й своїх друзів, повстають проти булінгу, зокрема через ейблізм, розкривають свої таланти й внутрішню силу опиратися тиску оточення. Вони закохуються, веселяться й сумують, дружать, зраджують і вибачаються, перемагають і зазнають поразок. Вони користуються тими самими гаджетами, що й сучасні українські підлітки, мають тих самих кумирів, схожі теми для розмов, страхи й надії – і вони, завдяки чудовим перекладачкам, говорять про це українською мовою, ніби вона для них рідна. Причому в перекладі вдається зберегти той баланс глобального й локалізованого (скажімо, суто української фразеології), який робить тексти і близькими, й універсальними водночас. 

Переклади ж Галини Кирпи, як на мене, – тема для окремої розмови, адже вони дещо інші. У них, навпаки, фахівчиня рясно послуговується діалектизмами, фразеологізмами, призабутими словами – і це виходить у неї цілком чарівно й доречно. Справа в тому, що «Диваки і зануди» Ульфа Старка, і «Вафельне серце» Марії Парр – повісті, які зображують життя дітей, що сьогодні вже стали дорослими. Як на мене, багата, соковита мова перекладу якраз увиразнює колорит минулого. І навряд чи буде щось незрозуміле для сучасного читача в пригодах дивачки Симони, яка раптом в новій школі почала грати роль хлопчика (це навіть не спойлер – є в анотації). Перевтілення стає джерелом безлічі комічних ситуацій, але разом з тим і приводом поговорити про кохання й підліткову сексуальність – відверто, але дуже цнотливо. А друзяки Трілле й Лена з «Вафельного серця» живуть у крихітному селищі біля моря й нескінченно бешкетують. Ці малі хулігани так само, як українські діти, випробовують найбожевільніші ідеї, потрапляють в халепи, вірно дружать і не хочуть, аби канікули закінчувалися. І коли вперше в житті стикаються зі смертю, а тоді із розлукою – сумують так само.

Мені б дуже хотілося, щоб українці читали хороші книги – зокрема, якісні переклади, зокрема, дитячої літератури. Це не лише задоволення від процесу – це ще один штрих до картини розуміння: нашою мовою – калиновою, солов’їною тощо, тощо – можна висловити будь-яке почуття, будь-яку ідею. І не лише свою – чужу також. І ні ідея, ні почуття від цього в жодному разі не збідняться.

Читайте про любов і дружбу українською – нехай Квітці на тім світі попустить, а 1+1… а утім, ми ж не про них 😉

З Днем рідної мови!

Що ви про це гадаєте?

%d блогерам подобається це: