Для дітей і гуманітаріїв

Є речі, які людина робить нібито just for fun, але якщо копнути глибше – знайдеться причина. У мене є таке безцільне захоплення – науково-популярні книжки з фізики. І от здавалося б, нащо воно мені здалося, тітці за тридцять із наглухо гуманітарною освітою? Однак чомусь потрібно – і ось я вже намагаюся викроїти час на Волтера Левіна або Стівена Гокінга і зрозуміти, чому ілюстрація до теорії струн нагадує гігантські космічні штани.

Автопсихоархеологія в моєму випадку дала цікаві результати: Ірця в дитинстві хотіла стати космонавткою, але, починаючи зі шкільного курсу фізики, щось пішло капітально не так. Нас вчили обраховувати показники для рівномірного прямолінійного руху, а потім сказали, що його насправді не буває. Нам загадували робити лабораторку – а прилади не працювали, як годиться, і давали похибку в сто відсотків. Словом, на фізиці я читала що-небудь товсте з під-парти, бо це були не уроки, а дуже печальна й безкінечно нудна пісня про пригоди Понуренького Електрона. Він був як супергерой, який усе робить не так і перебуває в складних стосунках з реальністю. Приблизно ми я із фізикою.

І ось нещодавно мені до рук потрапила книга для підлітків – нова повість Андрія Бачинського, «З Ейнштейном у рюкзаку». Про автора в мене було переважно позитивне враження з першого знайомства – «140 децибел тиші», історії про хлопчика з інвалідністю, тому я ризикнула. Це був мій шанс на повернення в точку біфуркації – у той момент сьомого класу, коли з мене могла проклюнутися фахівчиня в галузі точних наук, якби не Понуренький Електрон, який рухався нерівномірно (і криволінійно, ясна річ).

«З Ейнштейном у рюкзаку» – це спроба показати фізику живою прикладною наукою, яку можна і треба вивчати не заради шкільної оцінки, а тому, це корисно й цікаво.

І, як на мене, Андрій Бачинський не змарнував можливість показати науку саме в такому ракурсі.

Сюжет повісті досить простий і не позбавлений умовностей: група школярів на чолі з учителем фізики вирушає на турбазу, щоб там підтягти свої знання з предмету в приємній атмосфері й застосувати їх практично. Кілька бешкетників тікають з табору. Спойлер: знання з фізики ставатимуть їм у пригоді на кожному кроці. Доведеться виявити вигадливість.  

У цій книзі мені беззастережно сподобалися:

1. Симпатичні головні герої-семикласники. Олег – спортсмен, сильний і зверхній до ботанів, але з розвитком сюжету ми з’ясовуємо, що він зовсім не дурний. Соломія – нібито типова недалека красунечка, однак швидко міркує й у критичних ситуаціях поводиться досить сміливо. Шкода, що її роль у сюжеті радше допоміжна, але тут уже маємо, що маємо. І, нарешті, ботан Юрко – хлопець, що вміє застосовувати свої знання для розв’язання реальних проблем, але не завжди діє рішуче.
2. Фізика! Фізика – головний герой повісті. На прикладі конкретних ситуацій Бачинський показує, навіщо потрібно вміти розрахувати траєкторію руху предметів і тиск, чому важливі про густину речовини, тертя-кочення і тертя-ковзання, як зробити антену для підсилення зв’язку, якщо загубився в лісі, і чому варто розбиратися в лінзах і їхніх формах. Усі ці речі супроводжуються формулами (!) і справді відповідають програмі сьомого класу з фізики. І це класно. Дуже дохідливо. Навіть я зрозуміла!
3. Ідея поваги одне до одного. Популярні учні, спортсмен і красунечка, вчаться поважати ботана за його знання, але, що найкраще, є і зворотній процес: Юрко віддає належне силі, хоробрості й стійкості своїх супутників, тож діти долають свої упередження. Thumbs up.

Утім, є й недолік: фізика така захоплива, що перетягає на себе всю увагу, відволікаючи від власне сюжету. За добу з героями, насправді, відбувається чимало всього, і цікавого, і веселого, і небезпечного, але, озираючись на прочитане, згадуєш у першу чергу не події, а корисну інформацію, яка була до них прив’язана. Сюжет, отже, програє науковому складнику. З іншого боку – не знаю, чи так це вже й погано, якщо йдеться про очевидно популяризаторську книгу.  

Прочитайте «З Ейнштейном в рюкзаку», щоб скласти власне враження – якщо не для того, щоб долучити свою дитину до світу науки, то принаймні для себе. Можливо, ви, як я, колись недоотримали цікавинок про те, як влаштований всесвіт. Можливо, завдяки цій книзі ваша внутрішня дитина нарешті втішиться і вирветься з-під влади Понуренького Електрона.

Бо наука – це весело!