В часи, коли карантин і не думав закінчуватись, тема дитячого дозвілля вдома перетворюється на невичерпну. І добре, коли ваші нащадки – любителі книжок, розмальовок та настільних ігор. Принаймні, в такому випадку ви можете хоч якось спрогнозувати ситуацію. Інша річ – шибайголови різного віку, що можуть влаштувати невеличку надзвичайну ситуацію навіть в порожній кімнаті без вікон. Уявляємо, як ви намагаєтесь дати собі в такому випадку раду.
А як же теза про те, що всі діти, навіть найнеслухняніші – то просто невтомні дослідники, що на них поки нема Нобелівського комітету? Ніт, ми зовсім не збиралися вас дратувати. Лише трохи заохотити поглянути на ситуацію під іншим кутом зору. Ось, приміром, що, як об’єднати наукові досліди і хлопчаків-підлітків, котрі ліпше опиняться у колонії для неповнолітніх, ніж виконуватимуть завдання вчителя? Ви не повірите, але така спроба уже була. І письменниця Енн Файн навіть отримала за неї Вайтбредську премію та медаль Карнегі. Річ, звісно, не про реальний експеримент, а про книгу “Борошняні немовлята”.
У повісті від самого початку з’являється плутанина: у клас, де навчаються шибайголови-відчайдухи, помилково потрапляє Мартін Саймон, хлопчисько, що читає вірші Шарля Бодлера в оригіналі, тобто французькою. Уявили? От і викладач 4-Г пан Картрайт теж засумнівався. Але лише на мить, бо вже за півгодини непорозуміння завершилося. Мартін Саймон пішов собі у свій клас розв’язувати рівняння та ставити досліди, а до 4-Г повернувся Саймон Мартін, – найздоровіший із усіх шибайголов і з уявою, повною сюжетів для карколомних пригод.
Спочатку Саймон, як і всі його однокласники, бойкотував шкільну ініціативу з науковими дослідами. Аж доки йому не спало на думку, що мішечки із борошном, які мали уособлювати немовлят, можуть стати чимось більшим, ніж вони мали бути. А саме – стануть велетенським Білим Вибухом, що здійсниться, тільки-но завершиться експеримент.
Спойлер: вибух так і не стався. Принаймні, той, про який мріяв Саймон та його однокласники. Зате точно перевернувся світ в голові у школярів. Хтось так і не усвідомив змін, хтось опирався і викинув своє немовля просто у міський канал. Але не Саймон. Його борошняна малючка ледве дожила до завершення експерименту, такою брудною стала, попри те, що хлопець про неї чимало піклувався. І хоч як Саймон побивався за своєю метафоричною дитиною, отримав він набагато більше, ніж розуміння необхідності вчитися саме для себе, а не заради мами чи вчителів. Під час експерименту, котрим ніхто із наставників навіть не намагався керувати, дивовижні зміни сталися у внутрішньому світі хлопця. Понад те, Саймон отримав відповідь на, без перебільшення, питання цілого свого 13-річного життя. Що ж за питання і яка дісталась відповідь? Читайте про борошняних немовлят разом з дітьми, читайте самі або запропонуйте книгу своїм підліткам. Ми закладаємось, що ті мішечки з борошном і вас не залишать без відкриттів та осяянь.
(с) Ольга Руденко
Про рівність та інакшість читайте ТУТ.
Про фізику і здібних гуманітаріїв – зазирніть СЮДИ.
А про крутих дорослих і звичайних дітей йдеться ТУТ.