В полоні чоловічого погляду: світ жінки минулого

Давним-давно і водночас – наче вчора, протягом величенького проміжку часу в історії більшої частини людства, жінки знаходилися на узбіччі. Прадавня епоха знаменитих “палеолітичних Венер”, різноманітних  жіночих зображень швидко минула, не лишивши по собі писемних свідчень. Проте згадані артефакти стали приводом для деяких вчених говорити про матріархат як доісторичну форму організації людського суспільства. Кажуть, в цьому матріархаті люди жили до появи перших ознак цивілізації. Відтак суспільство потребувало якісно нового устрою, що відповідав би потребам часу.

Далі розвиток людського суспільства подався в бік цивілізації в її сучасному розумінні. І від жіночих божеств лишалося дедалі менше. І ось вже  у грецьому пантеоні всі богині озираються на Зевса, а в римському – на Юпітера. Напередодні виникнення та поширення християнства від жіночого світу майже нічого не лишилося.

Але ми все одно спробуємо роздивитися, ким же були жінки в період від раннього середньовіччя до другої половини ХХ ст. Чи мали жінки права на такі базові, з погляду сучасності, речі, як власне тіло, вибір життєвого шляху, освіту та голос.

Про жінок і жіночий досвід традиційно говорили лише чоловіки. Поява і поширення християнства для жінок означали насамперед відмову не лише від власної тілесності, але й від права вибору життєвого шляху. У коміксі Лів Стрьомквіст “Заборонений плід”, наприклад, знаходимо і пояснення. Оскільки саме Єва, згідно Біблії, вмовила Адама скуштувати заборонений плід, жінка є особливо брудною й грішною. Від себе додамо, що поява першої біблійної жінки теж була далекою навіть від натяку на можливість самоцінності. Єву створено з ребра Адама, і саме ДЛЯ Адама. Ця данність далі простежується віками.

Сумнозвісні “полювання на відьом” тільки погіршили становище жінок. Жіночі тіла й надалі розглядалися як джерело безчестя, про права і вибір життєвого шляху майже не йшлося. Навіть відомі й знатні жінки не могли уникнути звинувачення у відьомстві і страти. Так, наприклад, загинула Гіпатія Александрійська (350-415), астрономка і винахідниця астролябії і планісфери (рухомої карти неба).

Однак, християнство все ж принесло жінкам можливість уникнути традиційної ролі дружини й матері. Альтернатива з’явилася у вигляді чернечої обітниці. Стаючи “Христовими нареченими” жінки отримували доступ до науки і знань, джерелами яких дуже часто були саме монастирі.

Якщо ж говорити про сучасні поняття «громадянство» і «права людини», жінки жодного стосунку до цих набутків цивілізації не мали, посідаючи проміжне місце між рабами, домашніми речами й дітьми.

Велика французька революція і викликана нею епоха Просвітництва, котрі, як вважається, заклали основу для сучасних прав людини, теж не покращили становища жінок. На знаменитій картині Ежена Делакруа “Свобода, що веде народ”,  Свобода зображена саме в образі жінки. На цьому, власне, наша участь в розбудові правового і громадянського суспільства майже завершилась.

Мері Волстонкрафт (1759-1797) стала першим голосом жіноцтва як авторка  наукової праці «Про права жінок». Дослідниця надихалася роботою Джона Стюарта Мілля. Але, на жаль, її книга, на відміну від праці Мілля, не спричинила швидкої революції поглядів у суспільстві.

Черговий етап боротьби забрав у жінок ще пару сотень років. Ідеї Волстонкрафт взяли на озброєння суфражистки – представниці переважно  вищих верств суспільства Британіїї та США, що в ХІХ ст. вирішили нарешті домогтися для  жіноцтва виборчого права, права на освіту, приватну власність та працю.

Попри те, що  суфражистки вдавалися до акцій протесту та голодувань заради прав жінок, у досить освіченій, як на той час, Великобританії жінки досі не мали навіть натяку на право на власне тіло. Наприклад, тоді лишалася поширеною операція клітородектомії. Англійський акушер-гінеколог Ісаак Бейкер Браун взагалі вважав таку процедуру мало не універсальними ліками: від головного болю, депресії, істерії, поганого апетиту і навіть подружньої зради. У випадку показання такої операції дозволу запитували не в жінки (що було б логічним), а у її чоловіка. Цікаво, що коли у 1857 р. в Англії з’явився закон, згідно з яким жінки отримали право на розлучення, пацієнток у доктора побільшало. Адже, нагадаємо, саме чоловікомві належало право звертатися до лікарів від імені дружини.

Перша і Друга світові війни, як не дивно, сприяли поширенню жіночих рухів і розвитку ідеї про рівні права жінок і чоловіків. Промисловий переворт вже завершився навіть у найвідсталіших країнах Європи та Америки, а індустріальне виробництво потребувало робочої сили. Оскільки чимало чоловіків були на війні, робочі місця дісталися жінкам, що виявилися не лише не гіршими, а часто – кращими спеціалістками. Тому між двома світовими війнами зупинити жіночі рухи стало неможливим.

Першою грунтовною працею про жінку і жіноче стала «Друга стать» французької письменниці і філософині Сімони де Бовуар. У двотомній книзі дослідниця детально розкриває світ жінки, що віками був представлений лише крізь оптику чоловічого погляду.

Чому жінка Інша, як  вона стала такою – відповіді на ці питання  питання тепер можна шукати і самотужки завдяки Сімоні де Бовуар. Адже саме після виходу “Другої статі” жінки почали боротися за власне тіло, а отже, – проти його об’єктивації; а в “жіночому питанні” виокремилася ще одна тема, сексизм або дискримінація за ознакою статі.

“Жінкою не народжуються, нею стають”, – проголосила Сімона де Бовуар ще 1949 р. І вже сучасні жінки можуть легко знайти себе у цьому твердженні. Завдяки зусиллям й цілим життям сестер із минулого, ми отримуємо вищу освіту, маємо власність, кермуємо автівками і вдягаємо штани. Але чи вирвалися ми із оптики чоловічого погляду на нас? Адже безліч ролей, що їх виконання вимагає від жінки суспільство, зовсім не означають свободи. Як воно, – бути сучасною жінкою, вже у наступному матеріалі.

(с) Ольга Руденко

2 коментарі до “В полоні чоловічого погляду: світ жінки минулого

  1. […] дослідити минуле ставлення до жінок, сучасні зсуви і стани в різних […]

Що ви про це гадаєте?

%d блогерам подобається це: