Жінки сьогодні – які ми?

Складно відповісти на це питання отак одразу, коли з ним намагаються дати собі раду фахівці: науковці й науковиці, митці й мисткині, громадські активісти й активістки. Є чимало статистичних відомостей щодо того, яким професіям надають перевагу сучасні жінки, які ролі пропорційно відіграють в їхньому житті кар’єра і родина, який відсоток жінок здобуває вищу освіту, які соціальні стереотипи тиснуть на них і як усі ці дані розподіляються залежно від країни. Щоб заглибитися в таку складну тему, потрібні роки досліджень, тож краще скажу про те, що, за власними спостереженнями, найчастіше виносить на поверхню суспільних дискусій в українських реаліях.

Проблема подвійного навантаження

Безперечно, жінка законодавчо й реально має право на освіту й кар’єру. Але, приходячи додому, вона розпочинає свою другу зміну – виховання дітей, куховарство, прибирання, прання, прасування і всі ці інші чудові речі, які не так уже й легко робити (фізично й емоційно) після восьмигодинного робочого дня. Як вирішувати цю проблему? В ідеальному варіанті – розподілити обов’язки порівну з чоловіком. У фантастичному – напроектувати собі загін роботів, який зробить усе за вас, а потім захопить світ. В оптимістичному – найняти прибиральницю й няньку. У реальності – найчастіше продовжувати скаржитися, але виконувати ці обов’язки самотужки, адже «чоловіки все одно все зіпсують». Отака печаль.

Гендерні стереотипи й завищені вимоги

Це славнозвісне «ти ж жінка». Наприклад, ти ж жінка, отже, мусиш регулярно витрачати час і кошти на «прикрашання» себе: салони краси, новий трендовий одяг, зафарбовування сивини тощо. Безперечно, багатьом це подобається – але цікаво було б дослідити, наскільки це вподобання природнє, а не прищеплене оточенням з дитинства. І, безперечно, потрібно «бути доглянутою» – але чомусь для чоловіків доглянутість переважно обмежується поняттями «у чистому, прасованому, не дірявому», «підстрижений і поголений», «дає собі раду з гігієною», тобто базовими речами. Для жінок же часом це «доглянутість» – поняття аж занадто широке. Воно включає в себе шалену гонитву за модою, спроби відповідати нереальним стандартам краси й дрескодам – і в жодному разі не старішати.

Вимоги до того, що означає «бути жінкою», поширюються не лише на зовнішність, але й на стратегії поведінки, емоційну сферу, кар’єру й найособистіші речі – це, наприклад, «засвоєна безпорадність», маніпулювання чоловіками, одночасне використання свого тіла як засобу для досягнення мети – й сором щодо природніх аспектів його функціонування.

Список вимог до жінок містить так багато взаємовиключних параграфів, що їх неможливо втримати в одній бідній голівоньці.  

Словом, be a lade, they said.

Сексизм та об’єктивація

Використання жіночого тіла як рекламно привабливого образу – найперше, що спадає на думку. Ігнорування думки жінки, бо це ж жінка – що там вона може розуміти? Обговорення фізичних даних жінки замість її професіоналізму. Жарти про мавпу з гранатою, косметичку, яка вміщує всесвіт, жіночу логіку – що там ще, підказуйте. Разом можна зібрати ціле bullshit bingо.

Найгірше в цій історії те, що багато хто з жінок через виховання в певній системі гендерних установок сприймає і об’єктивацію, і сексизм як належне. Адже що такого? Це ж усього лише реклама/жарт. З цієї позиції дуже зручно перейти до вправи «внутрішня мізогінія», себто ненависть жінок до самих себе і всіляке приниження власної статі. Нещодавно від молодої, освіченої й успішної жінки, яка сама досягла в кар’єрі посади керівника невеликого колективу, я почула зневажливу думку, мовляв, якщо жінкам «підігрувати» із декретами й квотами, то яка ж це рівність? Тобто вагітність і догляд за дитиною як чинники гальмування кар’єри – це такоє, жінка сама має розбиратися, тю.

Сюди ж запишемо й зневагу багатьох жінок (які активно користуються здобутками фемінізму) до власне фемінізму й переконання, що всі проблеми вже давно подолано, то чого колотитися?

Але не будемо про зовсім уже сумне.  

Репродуктивний тиск

В одній етнографічній розвідці я вичитала думку, що в українській культурі жіноче тіло традиційно належить не самій жінці (звичайно), навіть не її чоловікові (раптово), а роду чоловіка (отакої).

І, мені здається, дехто так і живе такими архаїчними поняттями.

Знаєте – цей незручний момент, коли незнайома тітка, далека своячка родичів чоловіка, у цілком непідхожу для цього хвилину (скажімо, на поминках, чого б ні?) радить тобі щонайшвидше народити, бажано трійню одразу, аби потішити великий дружний рід? Знайомо? Та звісно, з ким не бувало. Багатьом є діло до репродуктивних планів інших людей – і мало хто, особливо зі старшого покоління, замислюється, наскільки нетактовними й болісними можуть бути такі питання. Можливо, жінка елементарно не може завагітніти, хоч намагається – як їй чути оце «коли вже дітки», мабуть, страшенно приємно? Або вона зараз проходить якийсь важливий кар’єрний етап і захоплена лише цим? Або боїться, що материнство відніме в неї увесь час – і потребує підтримки в цей момент вибору? Або ж загалом переконана, що не хоче бути матір’ю?

Як це так – не хоче? Це ж щастя! Це ж призначення! Це ж наше всьо!..

Часіки ж тікають!

Несправедливість в оплаті праці і скляна стеля

Є чимало статистичних даних щодо того, у яких сферах і наскільки середні заробітні плати жінок є нижчими від зарплат чоловіків на тих самих посадах. Під час співбесіди на роботу молода жінка може почути відмову, адже їй «скоро захочеться в декрет», або «вдруге захочеться в декрет», або «ваша мала дитина буде часто хворіти», а для наймача це невигідно. Жінки в багатьох галузях назавжди затримуються на посадах керівників «середньої» ланки, тоді як чоловіки проходять повз них кар’єрними сходами вгору. Натомість у традиційно «жіночих» професіях, як, скажімо, у гуманітарній освіті, чоловік є рідкісним звіром – і для декого з таких єдинорогів (звісно, не для всіх і не всюди) «штани» стають перепусткою на керівні посади. Марійка – вчитель вищої категорії, а її однокурсник Павло, трієчник, уже директор. Ну, що ти зробиш, така жисть. У них же були рівні можливості?  

Вийшло так, ніби життя сучасної жінки – самі проблеми, але, звісно, не все так погано. (Зараз я, звісно, маю на увазі не весь світ – бо є країни, зокрема Африки й ісламського світу, де все дійсно погано, бо безправність жінок і насильство щодо них є щоденною реальністю.)  

У нас є те, що здобули для нас феміністки попередніх хвиль: право на освіту, майнове і виборче право, свобода серця, способи ефективної регуляції народжуваності, змога будувати кар’єру майже в будь-якій галузі, вільно подорожувати. Є тенденція до ширшого оприявнення жінки в активній ролі у масовому мистецтві, є чимало жіночих стартапів, досягнень у природничих і точних науках, у політиці.

Можливо, не все зі сказаного справедливо для сучасної України, де «традиційні цінності» (якщо почати розбиратися, що воно таке, на нас може глипнути ніцшеанська безодня, тож краще просто візьмемо в лапки) активно підтримує чимала частина суспільства. Згадаймо про своячку з поминок. А ще – про популярність курсів «ведичної жіночності» в мережі й регулярні скандали довкола теми абортів.

Але сила жінок сьогодення – можливо, не до кінця нами самим усвідомлена безцінність нашої епохи – у тому, що ми можемо і маємо законне право бути – різними. Дбати про господарство чи будувати кар’єру в ядерній фізиці. Записуватися до програми польоту на Марс чи чекати на третю дитину. Обирати чоловіка, жінку чи самотність. Захоплюватися куховарством або електрозварюванням. Вступати до лав армії або до театрального училища. Так, суспільство й рідні не завжди схвалюють і підтримують наш вибір – але кайф у тому, що ми можемо і маємо право робити його самостійно.

І ми цього не втратимо.

(с) Ірина Пасько

Про минуле жінок читайте ТУТ.