Дитинство має бути щасливим, чи не так? Чудова пора, коли час перемішується із простором, а твоя єдина проблема – необхідність повертатися додому раніше, ніж хочеш ти. а не батьки. Але як бути, коли вже у дитинстві щось пішло не так? Якщо це навіть не наше дитинство, а он того сусідського хлопчика? Куди тоді подіти історії про безтурботне життя? Насправді, навіть про таке неподобство (дитинство без щастя) вже є книжка. Нідерландський письменник Гюс Кейєр створив історію з простою назвою – “Книга всіх речей”.
Дев’ятирічний Томас – пересічний хлопчисько. Живе собі у Амстердамі та в звичайному дитячому світі із чарівними деревами одночасно, запросто бачить янголів і теревенить з Ісусом. “Милий сирний боже, збав нас від укусів”, – співає Томас у похмурому приміщенні, куди щонеділі ходить з родиною. Сир, укуси і спасіння – цілком поважний логічний ряд, жодного натяку на зневагу до Святинь. Але, на думку Томасового батька, поважати святе – означає боятися. Жити в страху – такої норми існування вчить родину пан Клоппер. А чи є кращий спосіб змусити боятися, ніж насильство? Томасів батько не збирається винаходити нічого нового, тому просто лупцює сина і дружину. І тоді “Бог мовчить всіма мовами. Янголи намагаються втерти свої сльози, так їх носовички так промокли, що навіть у пустелі ринув дощ”.
В книзі немає жодних виправдань насильству. Ніяких там паралелей між любов’ю, стражданнями і, тим більше, релігією. Янголи затуляють очі, а Ісус в одній із розмов зізнається Томасові, що ображений на свого батька, бо не розуміє, навіщо і чому той змусив власного сина так страждати.
Але навіть янголи не здатні безкінечно затуляти очі і плакати. Мабуть, саме тому в “Книзі всіх речей” знаходимо простий рецепт долати несправедливість навіть коли ти – всього лише дев’ятирічний хлопчик… дівчинка-підлітка… матір двох дітей, що не має куди піти від чоловіка-тирана… самотня жінка, котру всі навколо вважають відьмою… або дівчинка з інвалідністю. В рецепті немає ні слова про прощення. Зате є багато дечого – про підтримку, музику, гарні книжки і обійми. Про друзів, про танці і навіть трошки – про кота. Чорного, звісно. Бо ще у книжці повно відьом. І одна з них, пані Ван Амерсфорт, ще на початку історії стверджує: щастя починається тоді, коли перестаєш боятися.
А вже у фіналі Томас занотовує у “Книзі всіх речей” про власну сестру: “Марго більше не боялася, і на моїх очах перетворювалася на відьму”.
(с) Ольга Руденко
Раптом закортить дізнатись про риб на деревах – гортайте СЮДИ.