Про найважливіше без жодних вибачень

Чи існує рецепт ідеальної книжки на чотириста з гаком сторінок, одночасно дитячої, підліткової і для дорослих, драматичної, смішної, детективної, з фантастичними істотами і навіть – з незримою присутністю Гаррі Поттера? Прочитавши світовий бестселлер “Моя бабуся просить їй вибачити” шведського письменника Фредріка Бакмана, ошелешено розумієш, – так, ось вона, та сама книжка.

Історія починається не дуже весело – в семирічної Ельзи захворіла улюблена бабуся. І не просто захворіла, а лежить у лікарні. Оскільки, крім Бабуні, друзів у Ельзи немає, світ зненацька постає перед дівчинкою у всій багатоманітності найжахливіших речей. Такий світ – то вже занадто для семирічної дитини. Та навіть, і для майже-восьмирічної. Тому Ельзі нічого не лишається, як шукати розради у королівстві Міамас. Досі в цій країні бували лише дівчинка та її Бабуня. Власне, завдяки Бабуні Ельза і потрапила до Міамасу вперше, і потім поверталася знов і знов. Але тепер без найближчого і єдиного Друга в чарівному королівстві стало сумно. І Ельзі доводиться поволі давати собі раду з життям в реальності. А воно, нагадуємо, зовсім не радує семирічну, майже-восьмирічну дівчинку.

Коли саме мешканці королівства Міамас з’являються в реальному житті, навіть Ельза не одразу розуміє. Чарівний світ поволі опановує реальність і, нарешті, вирівнює її. Ельза стає справжньою героїнею для себе самої і для оточуючих. З останніми, виявляється, можна вибудувати справжні дружні і теплі стосунки. Навіть якщо люди поруч НЕ читають багато якісної літератури і не дуже добре знаються на пригодах Гаррі Поттера та Месників.

… Ельза вирішує, що навіть якщо люди, яких вона любить, колись і поводилися, як останні придурки, вона має продовжувати любити їх. Якщо повикреслювати всіх, хто колись повівся, як придурок, то можна й без людей лишитись. (c)

(c) Ольга Руденко

Що ви про це гадаєте?

%d блогерам подобається це: