Коли в підліткову пору прочитала 15-20 книжок, у назві яких було слово «дракон», а потім у віці за тридцять бачиш щось під заголовком «Порох із драконових кісток», думаєш трохи поблажливо: а, ну як же, знаю я, про що воно буде. Пищ-пищ, піу-піу, польоти-героїка-магія-все-дуже-бадьоренько.
Так от – і не вгадала жодної букви. Дилогія (а заплановано, власне, трилогію) Володимира Арєнєва «Сезон кіноварі» взагалі не про це. Одразу вражає, наскільки автор щільно працює з відчуттями й смислами: з перших сторінок промальовується впізнаваний образ тухлуватої пострадянської провінції, у якій, звісно, можна й жити – але помирати значно природніше. Бо цей простір не для нового, сильного й буремного – хіба що для культивації дрібного зла у змалілих містечкових душах.
Тому, власне, головна героїня, старшокласниця Марта Баумгертнер, на прізвисько Відьма, прагне будь-що вирватися з рідного Нижнього Ортинська, вступити на навчання до столиці. І для цього вона робить буквально все: і вчиться із затятим ботанізмом, і підробляє, керуючи журналістським гуртком. І – найцікавіше – використовуючи своє надприродне обдарування, шукає небезпечну сировину, зокрема для наркотиків, – драконові кістки. Себто – справжні кістяки драконів, які колись керували цією землею і зрештою впали з небес. Справжні – але трохи алегоричні.
Марта не завжди розуміє, що і як робить, але чуйка допомагає їй давати раду із токсичним покиддям минулого, яке іноді виринає з глибин землі. Допомагає – до певного часу.
Оці коди тексту – дракони, казкові імена, образи й мотиви – надзвичайно захопливо розгадувати. Усвідомлення, що міськофентезійна антиутопія про підлітків насправді є багатошаровим інакомовленням, дратує і дражнить. Що саме шифрує автор, що ми зрештою побачимо у фіналі, коли всі карти буде розкрито? Уже в першій частині трилогії, де завісу таємниці піднято на якісь три пальці, розуміння приголомшує.
Довкола Марти вирують події, сенс яких до неї доходить не одразу, адже, як чимало підлітків, вона більше заклопотана своїми справами, налаштована щодо дорослих із їхніми проблемами скептично, але водночас схильна ідеалізувати людей, які є для неї моральними взірцями – тому їй так боляче переживати падіння батька й улюбленого вчителя з їхніх п’єдесталів. Крім того, відсутність у Марти цілісної картини світу, у якому вона живе (а в кого вона, зрештою, є в сімнадцять-вісімнадцять років, а часом і пізніше?) дозволяє авторові природно нагнітати інтригу, відкривати нові й нові елементи мозаїки, яку читач має поступово скласти разом з героїнею. У світі «Сезону кіноварі» розгорнуто «трендові» мотиви обраного підлітка, академії магії, боротьби підлітка проти системи, але вони подані оригінально, без зайвого пафосу. І поруч із усім цим казковим і фантастичним із моторошною органічністю існує знайоме нам з реального життя – брудна пропаганда, тотальна брехня, дегуманізація ворога, політичні репресії, укріплення «духовних скрєп».
Марта рятує не світ – їй ідеться про власну родину, але разом з тим речі, яких вона прагне, уже на етапі задуму міняють реальність. Іноді дівчина демонструє проникливість і кмітливість, іноді феноменально тупить – словом, поводиться як нормальна людина, і це ще один безперечний плюс дилогії.
У в другій частині, «Дитя песиголовців», Марта із друзями потрапляють у вир подій, із якого хтось інший міг би і не виборсатися. Ця книга ще динамічніша за першу, сюжет закручено тугіше, щільніше, і читачеві часом зовсім не лишають повітря для того, щоб вдихнути й відпочити від шаленого емоційного і подієвого темпу Мартиного життя.
Трилогія – будемо сподіватися на швидкий вихід останньої частини – «зайде» і дорослим, і старшим підліткам, тому що крізь шари кодів у ній все одно досить легко побачити відображення нашої реальності – і воно одночасно правдиве і страшне. Хто може перед таким встояти?
(с) Ірина Пасько