Перейти до вмісту

Від чого рятують монстри

В останні дні листопада темрява навколо, здається, досягає абсолюту. Природа повільно вмирає чи домирає, щоб скам’яніти ще мінімум на три місяці. І щоб повернутись повернутись навесні.

Щороку в останні дні листопада я намагаюсь попрощатись із Чимось. Чи розказати про Щось. Аби це Щось нарешті залишити. І тепер в мене з’явився уявний друг Конор. Якось осінньої опівночі до Конора приходить Монстр. Але страхіття не збирається вбивати хлопця. Конор має вислухати три історії і на завершення розказати власну.

Та яка може бути історія у 13-річного хлопця? Так собі міркує Конор. Та яка може бути історія у мене, звичайної людини? Так собі міркую я. Людська байдужість і жорстокість, холод, біль, хвороби, смерть. Все як у всіх. То що розповідати?

Для чого нам монстри, звідки вони походять і куди зникають? Чому з’являються саме з темряви? І чи дійсно нас лякають саме монстри? Щось темне клубочеться в голові, в уяві, в очах людей навколо. Щось темне, бо нерозказане. Молодість довга – це парафраз з епіграфу до книжки Патріка Несса “Поклик монстра”. Саме про цю книжку я зараз пишу. Молодість довга, а життя – ще довше. Як нам подолати щоденну втому, байдуже, скільки нам років? Як прощатися із найдорожчи(ми) і знаходити сили дожити до наступного Різдва, а потім – і до весни?

Конор доживе і до Різдва, і до весни. І так ще багато років поспіль. Історії не завершуються, – пише Патрік Несс у передмові до своєї книжки. Розкажіть свою.

(с) Ольга Руденко

Що ви про це гадаєте?