я, з якими підліток залишається сам-на-сам. Це трошки і про самотність теж. Це історія про нас, адже нічого не змінилося, час застиг і нам ніби знову 15. Це історія і про тебе також.
“Мабуть, всі вересні однакові – всі, окрім цього, бо він – наче останній – і ти часто задумуєшся, чого тобі насправді бракуватиме. Бракуватиме Юліка, який вигадує нові експериментальні танці для хореографії. Бракуватиме Насті з Даною, які знімають уявні серії свого знаменитого серіалу. Бракуватиме Сашка з Марком, які на перервах бігають в “Орхідею” по морозиво. Бракуватиме Софійки, яка замислено малює у своєму альбомі. Бракуватиме Оксани Романівни, яка стрибає між партами, захоплено переповідаючи улюблену книгу. Бракуватиме пані Люсі, яку можна переконати подзвонити на перерву за п’ять хвилин до кінця уроку. Багато чого бракуватиме, але це зовсім не означає, що ти не зрадієш, коли все це нарешті закінчиться.
Просто хочеться трохи розтягнути цей вересень, зробити його довшим, ще трохи побути дітьми, які можуть бігти наввипередки до дверей в гімназію і слухати на перервах музику…”
